Історія створення української державної служби. Архівні документи

/, Новини/Історія створення української державної служби. Архівні документи

Історія створення української державної служби. Архівні документи

2018-06-26T16:49:21+00:00 23 Червня 2018|

Інститут української державної служби в її нинішньому розумінні з’явився 1918 року – за Української Держави Павла Скоропадського. 30 травня 1918 року було ухвалено Постанову Ради Міністрів Української Держави про урочисту обітницю урядників і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі.

Навесні 1918 року, з приходом до влади Павла Скоропадського, вперше в історії України на законодавчому рівні впроваджувалася низка змін та ініціатив щодо інституту державної служби. 30 травня 1918 року було прийнято Постанову Ради Міністрів Української Держави про урочисту обітницю урядників і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі. Складання присяги стає обов’язковою умовою набуття статусу державного службовця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Протягом червня 1918 р. урочисту обітницю в основному склали службовці органів державної влади, працівники судових установ, військові. Урочисті обітниці державних службовців цілком корелювалися із присягою громадян Української Держави: «Обіцяю та заприсягаюсь бути завжди вірним Українській Державі, як своїй Батьківщині, охороняти інтереси держави і всіма силами допомагати її славі та розцвіту, не жалкуючи навіть і життя свого».

При цьому присяга не була лише символом – вона була обов’язковою умовою набуття статусу державного службовця. Даний елемент суттєво вирізняє державну службу за часів Павла Скоропадського від урядової служби у відомствах доби Української Центральної Ради, яка просто у відповідному законі проголосила збереження всіх урядових відомств Російської імперії, що існували на українських землях, і всіх службовців у них.

Для організації ефективної праці апарату відомств важливу роль відігравала законодавчо оформлена посадово-кваліфікаційна ієрархія. Вона забезпечувала правове регулювання відносин держави з працівником, внутрішньовідомчі владні прерогативи і пріоритети, визначала такі соціальні аспекти, як оплата праці, пенсії, пільги тощо. Законом про нормальний розпис утримання службовців у центральних урядових установах цивільних відомств від 26 червня 1918 року встановлювалася система класів посад та рангів пенсій урядовців, фактично — це аналог нинішніх категорій та рангів. Також глава Української Держави затвердив схему посадових окладів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Закон про порядок призначення на урядову службу від 24 липня 1918 року визначав різні процедури призначення на посади, що залежали від їхньої «класи». Причому гетьманські призначення на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) мали попередньо узгоджуватися з Радою Міністрів.

 

Сім фактів про формування української держслужби:

  • Усі службовці міністерств ділилися на 10 посадових класів. Перший – мав лише голова уряду, ІІ – міністри, ІІІ – їхні заступники, ІV – директори департаментів. І так аж до Х, який присвоювався практикантові. Цим законом встановлювалося й пенсійне забезпечення державних службовців. Пенсію першого рангу могли одержати прем’єр, міністри, їхні заступники. Загалом ранг пенсії відставав від посадового класу на 2-3 позиції. Найнижчим у міністерстві був сьомий пенсійний ранг.
  • Перший законодавчий акт щодо оплати праці державних службовців був ухвалений Радою Міністрів 7 травня 1918 р. і стосувався лише вищих посадових осіб держави: гетьмана, прем’єр-міністра, міністрів та їхніх заступників. Особисте утримання гетьмана визначили у 8 тис. крб. на місяць, а також 10 тис. крб. на представницькі витрати. Таким місячний оклад глави держави залишався аж до початку жовтня, коли Рада міністрів збільшила цю суму до 23 тис. крб. У травні також одноразово виділили 30 тис. крб для покриття видатків на початкове облаштування гетьмана.
  • За законом від 26 червня 1918 р., річні посадові оклади були переглянуті у бік збільшення: прем’єр – 30 тис., міністр – 24 тис., заступник – 18 тис., директор департаменту – 15 тис., віце-директор і радник міністра – 12 тис., начальник відділу – 10 тис. крб. Далі йшли урядовці різних розрядів із діапазоном окладів від 9 до 3 тис. крб. На найнижчому щаблі міністерської ієрархічної драбини знаходилася посада практиканта з окладом у 1800 крб.
  • Слід зазначити, що протягом майже всього функціонування Гетьманату посадові оклади службовців урядових установ не підвищувалися. Лише в умовах антигетьманського повстання 25 листопада Рада Міністрів встановила відсоткові надбавки до їхніх посадових окладів та одноразову допомогу з огляду на дорожнечу.
  • Урядовцям-професорам надавалася можливість вести викладацьку роботу у вищих навчальних закладах. 1 листопада було врегульоване питання переходу державних службовців з одного відомства до іншого. Спираючись на відповідну статтю Зводу законів Російської імперії, уряд дозволив такі переміщення за взаємної згоди відомств. На такій же підставі в стаж державної служби зараховувалася праця в урядових установах Російської імперії, а також українських – часів УНР.
  • Статус державних службовців мали й закордонні військово-санітарні комісії, які були направлені до Німеччини й Австро-Угорщини задля надання допомоги полоненим українським громадянам у справі повернення їх на батьківщину. Штат комісії налічував 10 осіб. Очолювати її мав військовий у званні полковника – V клас. Співробітники комісії – лікарі, фельдшери, перекладачі, діловоди мали – від VІІ до Х класу посад. Крім річної платні, передбачалися також видатки на канцелярські, господарські потреби, найм житла тощо.
  • Досить складним і диференційованим був механізм визначення оплати проїзду та добових під час відряджень. Насамперед вона залежала від класу посади. Міністри та їх заступники користувалися безплатним проїздом. Керівникам відомств, крім того надавався окремий вагон. Розміри добових залежали від посади, відстані, міст перебування та їх розряду. Київ, Харків, Одеса були визначені як найдорожчі для проживання і для них встановлювалися окремі добові — від 50 до 10 крб.

Джерело: http://www.memory.gov.ua

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація пароля
WordPress Lessons